pro bono історії

Конт, Спенсер, Вебер:
чи підтримали б відомі соціологи pro bono?

Якби відомі соціологи й філософи жили у наш час, цікаво, чи підтримали б вони pro bono? Давайте розглянемо їхні теорії та спробуємо відповісти.
Еміль Дюркгайм міг би стати чудовим тренером з публічного мовлення для громадських організацій. Герберт Спенсер був різносторонньою особистістю, тому важко сказати, як саме він би долучився до діяльності pro bono. Вебер, можливо, надавав би юридичні консультації. Говорити про Маркса складно. Ймовірно дізнавшись, як використовували та інтерпретували його праці, він би розчарувався в людстві й більше ні з ким не спілкувався.

На жаль, такі алогізми можливі лише у серіалі Great Minds with Dan Harmon.
Тому нам залишається тільки спробувати зрозуміти суспільство як ці видатні вчені та припустити їхнє ставлення до pro bono. Для цього розберемо їхні три фундаментальні теорії соціології.
Оґюст Конт (1798 - 1857)
французький філософ, соціолог
Спочатку розглянемо ініціативу з позиції структурного функціоналізму. Її засновником вважають Оґюста Конта.

Одна серед його неймовірних ідей, концепція суспільства як системи або організму, створила цілу течію праць про соціум.

Соціологи Герберт Спенсер та Еміль Дюркгайм розвинули метафору «соціального організму» з «органами» — соціальними інституціями, кожна з яких виконує свою функцію.

Тому якщо щось виходить з ладу (наприклад з міст не вивозиться сміття), то це ніби печінка відмовила — дуже погано.

Тоді на практиці бачимо, що громадські організації — важливий для нашого суспільства інститут. Вони «довиконують» роботу інших інституцій: надають освіту, медичну допомогу, вирішують екологічні та багато інших проблем, а також виховують суспільство завдяки розбудові цінностей та поширенню ідей сталого мислення. Тобто підтримка громадських організацій дорівнює підтримці всього організму.
Проте важлива не лише робота окремих інституцій, але і їх взаємодія та співпраця.
Адже «суспільство — це більше, ніж сума його елементів». У цьому контексті pro bono рух, ініціюючи діалог між бізнесом та громадським сектором, створює умови для їхньої подальшої взаємодії. Це потрібно для здорового функціонування суспільства.

Рухаємося далі до теорії конфлікту, багато в чому засновану на ідеях Карла Маркса. Якщо пояснювати просто: суспільні групи, ресурси та інтереси — різні. Ресурси можуть розподілятися нерівномірно, як капітал в часи індустріальної революції.

Ця нерівність веде до конфлікту — саме тієї революції, про яку писав Маркс. Тепер накладемо цей «трафарет» на наш час. Головний ресурс сьогодні — знання, інформація. Чи справедливо він розподілений?

Інформаційна нерівність вже не антиутопічна примара, а реальність. Усі поширені сьогодні со–підходи (cooperate, collaborate, cocreate) дають надію, що завдяки обміну знаннями, ідеями та досвідом можна стабілізувати ситуацію у світі. А діяльність pro bono якраз і сприяє цьому обміну, робить професійну інформацію та знання більш доступними. Ба більше, всі ці «со» лежать в основі ініціативи, яка популяризує та розповсюджує цей світогляд.
Макс Вебер (1864 - 1920)
німецький філософ, соціолог
Остання теорія — символічний інтеракціонізм.
Ця теорія не досліджує глобальні концепти, її цікавлять окремі індивіди, а саме мотивація їхніх вчинків.

В основі теорії лежить ідея Макса Вебера: наші вчинки визначаються суб'єктивним значенням, яке ми вкладаємо в події та явища.

Крім того, суб'єктивна інтерпретація речей формується в результаті взаємодії з іншими особами. Це означає, що чим більше ми комунікуємо з іншими (особливо якщо сфера діяльності, середовище та виховання різне), тим ширше та об'ємніше сприймаємо світ.
Отже, pro bono діяльність корисна не лише глобально і не тільки на макрорівні. Вона також дає можливість попрацювати в новій сфері із різними людьми та у такий спосіб розширити межі власного мікровсесвіту.

У теоріях Конта, Спенсера і Вебера багато точок перетину та переплетень з ідеєю руху pro bono. Тому, скоріш за все, вони би підтвердили, що pro bono — штука крута і корисна.
Автор: Наліні Ратнакар