PRO BONO ІСТОРІї
Гранола: зроблено з любов'ю
«Центр денного догляду для молоді з інвалідністю» одним із перших звертався до нас за pro bono підтримкою. Тому ми із хвилюванням спостерігали за тим, як на базі Центру розвивається соціальне підприємство.

Підтримати Центр відгукнувся Артем Раков, Strategy & Operational development manager at Syngenta. Він допоміг визначитися із продуктом соцпідприємства та сформувати його стратегію розвитку. І вже півроку у Чернівцях виготовляється гранола різних смаків, яку можна придбати.

Валерія Мартинюк, засновниця Центру та соціального підприємства, розказала, як усе починалося і що їй дала співпраця pro bono.
ПРО ЗАСНУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА
У кожній діяльності має бути прогрес. Я розуміла, що Центр став центром мого життя, цим я реалізовую себе. І якщо ми будемо продовжувати ліпити слоників із пластиліну цілими днями і складати пазли, то я і сама деградую, і цих молодих людей не розвиваю. Так, це розвиває моторику. Але є й інші напрями для руху, тому ми запалали ідеєю соціального підприємництва — хоча я тоді не знала, що це так називається.

Ми почали шукати хто нам підкаже що робити і з чого починати. Потім уже в процесі дізналися, що можна вирішувати певну проблему і водночас заробляти.

Усе було поступово, наштовхнулася я на публікацію від Pro Bono Club Ukraine, заповнила заявку, поговорила з керів-ницею проекту Сашею, потім три-чотири місяці нам шукали фахівця. Коли почали спілкуватися з фахівцем — Артемом, стали краще розуміти: хто ми, що робимо та хочемо робити.

Це був тривалий процес. Але підтримка pro bono стала першим і фундаментальним кроком у нашій діяльності. Завдяки Артему ми вирішили, що будемо виробляти саме гранолу.


ПРО ПІДОПІЧНИХ ЦЕНТРУ
У нас зараз 12 підопічних, які регулярно відвідують Центр — це дуже завзяті молоді люди, які б днювали і ночували тут. Дехто також приїжджає з області, але вкрай рідко.
Якщо раніше ми приходили і думали, що б нам такого зробити, то тепер точно знаємо, чим займатимемося. Підопічні приходять, одягаються і допомагають один одному одягнутися, а далі знають хто що робить, за якою технологією та навіщо.
ЯК ПРОХОДИТЬ ДЕНЬ У ЦЕНТРІ
Наш день починається з того, що ми перевдягаємося у спецформу — кітелі, дивимося замовлення і з цього формуємо список замовлень. Спочатку готуємо сироп — це найцікавіший процес, тому що для кожного рецепту ми використовуємо свій авторський набір спецій. Отже, робимо сироп для карамелізації, зважуємо вівсянку, карамелізуємо її в нашій конвекційній печі. Поки вона готується, обираємо потрібні сухофрукти та зважуємо їх.

Потім починається конвеєрна робота, коли кожен з шести людей відповідальний за конкретний фрукт — і формуємо разом один пакетик граноли. Пакунок переходить із рук в руки, аби до нього потрапила рівна кількість горіхів і сухо-фруктів. Готування основи — карамелізованої вівсянки — та формування з неї, сухофруктів та горішків граноли займає першу половину дня.
Потім у нас обід, ми разом або готуємо, або підігріваємо те, що беремо з дому. Робимо собі чайок тільки з натуральних трав. Ми перейшли на всі натуральні продукти, жодних пакетованих чаїв чи якихось некорисних солодощів —готуємо і намагаємося їсти тільки корисну їжу. Пообідавши, ми прибираємо: хтось миє посуд, хтось пилососить. Після прибирання маємо ще 2-3 години, щоб зайнятися легшими справами: складаємо пазли, граємо в настільні ігри. Ця робота організована, але вона вже більше схожа на дозвілля. У нас доволі велика кімната, кожен може розташуватися у зручному куточку і обрати цікаве заняття. Водночас усі мають час для спілкування і особистісного розвитку.

О 15-16 годині ми ідемо додому. Проводжаємо один одного, когось забирають батьки, хтось йде сам.
ПРО СПІВПРАЦЮ З ФАХІВЦЕМ
Коли Артем мені написав, я відпочивала у горах і пропустила нашу першу розмову. Потім перетелефонувала йому, і ми нарешті познайомилися та поспілкувалися. По той бік екрану я побачила цікаву людину, яка скромно розповіла про себе. Під час роботи зрозуміла, що маю справу з дуже крутим професіоналом.

Ми домовилися зідзвонюватися з ним двічі на тиждень — у четвер та у суботу. Час від часу ці дні мінялися, але він завжди чекав дзвінків від мене і сам дзвонив або писав. Я не розуміла тоді, наскільки це було класно та цінно. Вже тепер, коли я стикаюся зі стількома моментами, мені не вистачає Артема, якому я могла б зателефонувати та запитати: «А то як?», «А це як?».

Артем спочатку просто з'ясовував та аналізував, хто ми та що ми робимо. Потім ми з ним думали який продукт краще буде виробляти: чи це будуть свічки, мило, кексики або варення. Довгий час ми аналізували цю тему: проводили опитування у Фейсбуці та різні тестування. У результаті отримали, що чай і дерев'яні вироби — це те, на що люди найбільш активно реагували та за що голосували. Ми з Артемом подивилися на це голосування і вирішили що це все не підходить, ми не можемо робити дерев'яні вироби і знаходити постійних клієнтів. І так само поки що не можемо робити варення, тому що це дуже сезонна штука, яка потрібна тільки взимку.
ПРО ІДЕЮ СТВОРЕННЯ ГРАНОЛИ
Це повністю ідея Артема. Він розповів мені про гранолу, а я, чесно кажучи, не мала поняття що то таке. У нас в Чернівцях такої штуки немає, в усякому випадку в тих закладах, що я відвідую. У мене закрадалася думка, що ця продукція може бути корисною, що це має бути щось легке.
Він дуже довго боровся зі мною, аби я змогла зосередитися на чомусь одному, а я дуже розпилялася: хотіла і пастилу, і вареннячко, і гранолу, і ще кексики, а ще взагалі давай кафе зробимо тут в центрі. І кожен раз, коли ми з Артемом зідзвонювались, він просто краяв моє серце — забирав та псував всі мої ідеї і казав: «Це все не то, зосередься на одному, Лера». Мені це було дуже важко і незрозуміло, бо політ фантазії хотів свободи. Врешті-решт, він домігся свого. Коли я сама почала їсти гранолу, я зрозуміла: «Це класна штука». Потім, коли я вже взялася за реалізацію ідей, зрозуміла, що все не потягну. Треба обирати одне і з цим працювати.
ПРО ВРАЖЕННЯ ВІД СПІВПРАЦІ ІЗ ФАХІВЦЕМ
Легше сказати: «Ти нічого не вмієш. Давай я все зроблю так, як має бути». І він реально зробив би все краще. Але Артем намагався заставити мене думати в правильному напрямі. Для цього у нього йшла маса зусиль. Артем сприймав мене просто як людину, якій потрібна компетентна допомога. Я ж у свою чергу могла йому зателефонувати з питанням: «Артем, в мене тут не виходить купити квиток на літак. Як це зробити?». І взагалі не думала, як це виглядає з мого боку — телефонувати чи писати не тільки щодо тих моментів, що стосувалися проекту. Не знаю, як він це сприймав, але відповідав завжди. Іноді я була недостатньо компетентна, але він був просто неймовірно терплячий до мене, завжди позитивний, і цей позитив давав як натхнення. Тому хотілося щось робити, аби це його також тішило.
ЩО НЕ ВИЙШЛО
Наш проект завершився якось нелогічно і незрозуміло — і це моя провина. Якби можна було повернути все назад, я би продовжила із ним співпрацю тоді, коли все зупинилось. У мене були якісь поїздки та ще якісь справи, я не робила завдань, які він мені давав, і весь час переносила дедлайни. І наше спілкування з ним обірвалося.

Готова була собі лікті кусати, бо у мене була тоді крута можливість, а я не скористалась нею до кінця. Усі такі нюанси були тільки з мого боку, як коли я занадто розпилялася у думках, і Артему було важко зібрати мене докупи. Але він проявляв максимум терпіння до мене.
ПРО ДОСЯГНЕННЯ
За три місяці від початку проекту ми виготовили і реалізували понад 100 кілограмів граноли. Зараз у нас є чотири її види, два розміри — вона в різному ціновому сегменті і в різних смаках.

Також ми перемогли на акселераторі соціального підприємництва. Ще завершили кампанію з краудфандингу і зібрали 26 тисяч гривень.

Великим кроком для нас стали партнерства, завдяки яким «Кранчі з любов'ю» з'явилися на прилавках чернівецьких магазинів та кав'ярень. Якщо ви з Чернівців або буваєте тут, то нас можна знайти у кав'ярні «Blue bird» та у магазині «LovEco».
ПОРАДИ ІЗ СПІВПРАЦІ PRO BONO
Тим, хто співпрацює з фахівцем на засадах pro bono, раджу цінувати те, що вони мають можливість спілкуватися із такими спеціалістами. Раджу дослухатися до них, бути уважними до кожного їхнього кроку та всього, що вони говорять. Коли все це минає, і немає людини, яка може підказати, допомогти або підтримати, то починаєш думати своєю головою і розумієш, що багато чого впустив. Тому я радила б включитися максимально і отримати все що тільки можна від людини, яка готова на деякий час бути тобі як ментор.
Якщо ви теж хочете звернутися за pro bono підтримкою, або надати її, заповнюйте заявку та долучайтеся до Pro Bono Club Ukraine